Ты же не восхотел
Постигать Мою Правду
И в гордыне взлетел ,
Веселясь до упаду .
Свою плоть ублажал
Любодействуя в сладость
Свою жизнь променял
На обманную радость .
Как ты жил , кем ты был
Посмотри от истока...
Помнишь – мальчика бил
Не за что и жестоко ?
Помнишь – мучил кота ,
Привязавши к забору ?
А потом ты с моста
Его выбросил скоро .
Помнишь деньги украл
У мальчишки из класса ,
Помнишь как он рыдал
Однокласник тот Вася ?
Плач тебя веселил ,
И гордился , что сильный .
Ты тогда заслужил
Себе смерть и могилу .
Помнишь как поступил
С тихой девочкой Лидой
Её силой сломил ,
Опозорил , обидел .
И ты снова был горд ,
Пред друзьями хвалился ,
Мол она – первый сорт .
Чуть мол не обженился...
Макс Симаков,
США Олбани
С Богом 13 лет. Не мыслю жизни без Него.
Прочитано 4258 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Это-финал? А я-то думал, что будет что-нибудь более оптимистичное...
Очень даже неплохо, но создается такое впечатление, что на третьей части автор выдохся. Но это мое субъективное мнение.
Надежда
2008-02-14 05:25:09
Очень хлёстко.Хорошо подобран ритм. Благослови Вас Господь! Комментарий автора: Спасибо.
Виктор
2009-02-26 23:51:10
Если вопрошаемый уже в аду, то кто же вопросы задает? Это я по поводу "Моей Правды".
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
