Зиккурат
Инок59
Зиккурат
Шумерский храм, который строился как символ Мировой Горы - места обитания божества. Это космическая ось, связующая вертикаль между небом и землей, землей и подземным миром.
Вполне типично и его наполнение: нечто, напоминающее храм на верху, и нечто мумифицированное, лежащее на самом нижнем уровне. То нечто, что использовали халдеи в Вавилоне, получило впоследствии обозначение – терафим, то есть противоположное серафиму.
Бельмом в глазу Святая Русь,
Была у нечисти во веки.
Её печаль, Любовь и грусть,
И Божья сила в человеке.
Князь тьмы попыток не бросал,
Россию ставить на колени.
Но дух её не угасал,
И мерк бесславно злобный гений.
Верна традициям отцов,
За честь и совесть шла на муки.
Всегда клеймила подлецов,
Друзьям протягивала руки.
Суровый северный народ,
Был щедр на дружбу, справедливость.
Нёс терпеливо груз невзгод,
Не уповал на Божью милость.
Хранил семью, детей растил,
И в уваженье жил к сединам.
Не знал унынья, не грустил,
И презирал удары в спину.
Тогда замыслил подлый враг,
Околдовать святое племя.
И магии зловещий стяг,
Явил народу злобный гений.
Над оккультизмом день и ночь,
Корпели маги некроманты.
Не в силах святость превозмочь,
Искали руны, фолианты.
Искали долго, и нашли,
Следы былой цивилизации.
И в злобу, знания вплели,
Для одурманивания нации.
Ведь нам о свойствах пирамид,
Первоисточники гласили.
Добра иль зла усилят вид,
Со знаком тем, что попросили.
…«На площадь главную страны…»
Внесли под видом «мавзолея».
Разруха шла после войны,
Но средств иуды не жалели.
Здесь смальта, лабрадор, гранит,
И мрамор обрамляет нишу.
Там беса мумия лежит,
И на РОССИЮ ядом дышит.
В поклоне ходит к ней народ,
И демон, воскрешая силы,
У них энергию берёт,
Чтоб сеять злобу из могилы.
Свидетельств этому не счесть,
И от того наш дух изломан.
В сердцах лишь алчность, жадность, месть,
Неверие в святое слово.
Мы в равнодушии живём,
Забыв отцов святые корни.
Мы против ига не встаём,
И рабской участи, покорны.
Но БОГ хранит, кто сердцем свят,
РОССИЯ ото сна проснётся.
Заклятье чахнет зиккурат,
И всё к тебе сполна вернётся.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
