Нововолинцям

При зустрічах не раз нові знайомі
„А звідки ти приїхала?” – питають.
„З Нововолинська,” – їм відповідаю.
„З Нововолинська? Ну, звичайно, знаєм!
Тут ваші люди добре всім відомі.

Напевно, ваше місто є чималим,
Бо ж в Сакраменто де не повернешся
Обов’язково з вашими зіткнешся.
А ми і в інших штатах побували,
І там нововолинців зустрічали.”

Так, справді, друзі, нас є тут багато,
Тих хто свій край шахтарський залишили,
В чужому краї прижились, осіли,
Чужою мовою заговорили,
Розсіялись по всіх церквах і штатах.

Та все ж таки, нам все ж таки не вдасться
Вже вирвати минулого начисто.
Зріднило нас маленьке наше місто.
Чи ж не тому в душі в нас урочисто
Бренять мелодії весняні щастя?

Ми знову разом, мов в одній сім’ї,
Зібралися у добрий, тихий час.
Нехай приємним, пам’ятним для нас
Цей вечір буде. Щирим, без прикрас.
Ми все ж таки, ми все ж таки - свої.

Давайте пригадаємо усе:
Стежки-дороги, шахтні терикони,
І Кубу, Сахалін, мікрорайони,
А шахтарі – підземні перегони.
Хай наша пам’ять знову принесе

Терпкий букет черемхи білосніжний,
Конвалій запах витончено-ніжний,
Солодкий смак березового соку,
З городів диму гірку поволоку.
Ми пригадаєм кожну пору року:

Вербові котики, гілки мімози.
Квітучі липи, з блискавами грози,
Поезію тріскучого морозу –
Все, що мов скарби, пам’ять зберігає.
А зло, печалі – хто їх пам’ятає?

Хоча були і утиски і збитки,
Хоча про „штунд” пускала влада плітки,
Та між городами робилися калітки.
Нас перешкоди більше ще здружили.
Ми Богові великому служили.

І служимо. Нехай Йому несеться
Подяка наша - фіміамом в’ється -
За те, що так багато нам дається
Добра в житті. За милості Господні.
І земляків тут зібраних сьогодні.

Березень, 2006

НововолинцямПоэзия

Нововолинцям
Поэзия